Підсумки круглого столу на тему: «Виконання рішень Європейського суду з прав людини …»

27 березня 2017 року відбувся круглий стіл на тему: «Виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Бурмич та інші проти України»: необхідні заходи загального характеру.

Захід було організовано підкомітетом з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, Міністерства юстиції України та проектом Ради Європи «підтримка виконання Україною рішень Євройського суду з прав людини» за фінансуванням фонду з прав людини.

У заході прийняли участь високоповажні гості:

  • Крістос Джакомопулос-Генеральний директор з прав людини та Верховенства права Ради Європи;
  • Мартен Енберг — Голова Офісу Ради Європи в Україні;
  • Олексій Філатов, заступник Глави Адміністрації Президента України, координатор Ради з питань судово-правової реформи;
  • Степан Кубів Перший віце-прем’єр-міністр України — Міністр економічного розвитку і торгівлі України”;
  • Іван Ліщина-заступник Міністра юстиції України — уповноважений у справах Європейського суду з прав людини;
  • Руслан Сидорович — голова підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя;
  • Жнев’єр Майер-Директор Департаменту виконання рішень Європейського з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи;
  • Павло Пушкар — начальник відділу Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини та Верховенства права Ради Європи;
  • Метью Шардон — магістрат, Генеральний секретар, Міжнародний експерт Ради Європи з питань виконання рішень (Франція);
  • Джон Річардс — менеджер з питань розвитку послуг уряду Острову Мен (Велика Британія), міжнародний експерт Ради Європи з питань соціального захисту (велика Британія);
  • Михайло Смакович -високоповажний суддя — Голова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду;
  • Людмила Денисова Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
  • Віталій Титич — голова громадської Ради Доброчесності, а також Руслан Роженко — експерт Національної Асамблеї України, адвокат, Директор Департаменту по роботі з Європейським судом захисту прав людини МГО «Міжнародна Дипломатична Місія Народної Дипломатії «Європейська Україна» та інші.

Предметом активного обговорення було:

  • Концепція вирішення проблемних питань, пов’язаних з виникненням заборгованості держави за рішенням судів;
  • виконання рішень національних судів як необхідний елемент доступу до справедливого правосуддя; окремі проблеми невиконання рішень національних судів в Україні;
  • перспективи вдосконалення механізмів виконання рішень судів в Україні; досвід держав — членів Ради Європи щодо забезпечення повного та своєчасного виконання рішень національних судів, ухвалених проти держави.

У жвавій дискусії, доповідачі, на конкретних рішеннях Європейського суду з прав людини, черговий раз нагадали Україні про взяті на себе Міжнародні зобов’язання у частині судового захисту прав людини, виконанні судових рішень у розумні строки, відсутність належного ефективного компенсаторного механізму стосовно нерозумних строків на національному рівні, не вжиття заходів загального та індивідуального характеру за рішеннями, ігнорування в прогнозованому бюджеті держави видатків на виконання рішень національних та Європейського суду з прав людини.

Провівши аналіз матеріалів круглого столу, інформацію, власний досвід доповідачів, Директор Департаменту по робі з Європейським судом з захисту прав людини Руслан Роженко зазначив наступне.

Маючи у розпорядженні пілотне рішення Іванов проти України, яке набрало чинності у 2010 році, Європейський суд мав можливість не акумулювати тисячі типових справ громадян України проти держави, тримаючи їх у своєму провадженні десятиліттями, враховуючи тенденцію збільшення цих справ, маючи достовірну інформацію про нехтування Україною ст. 46 Конвенції, вжиття заходів загального характеру (ефективне законодавство, встановлення осіб, органів, дії яких призвели до Рішень Європейського суду з прав людини, стягнення з цих осіб збитків завданих державі у вигляді справедливої сатисфакції), що усуне у майбутньому проблему з тотальним невиконання національних рішень судів, рішень Європейського суду з прав людини, та з метою облегшення своєї ж роботи, звільнивши час на вивчення та розгляд справ які не є типовими, за тією ж схемою, як справа Бурмич проти України — зачистити судовий кеш, як мінімум раз на рік.

Як повідомлялось раніше, рішення національних судів виконуються фактично тільки при наявності Рішення Європейського суду. Рада Європи, виступаючи вчителькою стосовно України, з свого боку, посередством Комітету Міністрів не вживає ні загальних ні індивідуальних санкцій щодо порушника Конвенції.

Звернення громадян ігноруються, та пересилаються до Урядового уповноваженого, фактична бездіяльність якого оскаржується. Як зазначив експерт, така разова кількість справ, розглянутих одночасно нагадує більше спецоперацію, направлену проти економічної стабільності України саме у період фактичного військового стану, економічної кризи, дискредитацію і без того малоавторитетних державних органів в очах громадян. Розумно було б такі рішення приймати не пізніше ніж рік після звернення до Європейського Суду.

Також Руслан Роженко звернув увагу на те, що метою звернення до Європейського суду Українців не є маніакальна віртуальна необхідність довести свою правоту (як вважають представники Ради Європи), щоб у послідуючому цим пишатися, а є життєво необхідна мета, яка пов’язана з фізично-фізіологічним виживанням, а не заробляння на стягнутих сатисфакціях.

Значну кількість справ становить категорія пов’язана з невиконанням судових рішень по заробітним платам, не виконання соціальних програм стосовно дітей війни, незаконного не перерахунку пенсій, компенсацій, не забезпечення житлом, стягнення збитків пов’язаних з протиправною діяльністю державних органів, злочинів, стягнення заробітної плати за час вимушеного безробіття, трудових прав, ще й пов’язаним з невиконанням Рішення Європейського суду (вже друга справа О. Волков проти України) і т.інш., що є безспірним — не тягне залучення значного ресурсу апарату Європейського суду, та на базі пілотного рішення Іванов проти України не є енергомісткими у частині виготовлення.

Як вважає Руслан Роженко, Європейський суд, протримавши невиправдано значний період матеріали заявників по справі Бурмак проти України, гроші по яким за десятиліття знецінились, не призначив жодному із фігурантів жодного шекеля справедливої сатисфакції, перекинувши обов’язок компенсацій на державу, яка, як відомо, не виконує рішення Європейського суду, що є цинічним з боку Суду. Український народ не може бути заручником вправ між Європейськими та Українськими інституціями, та не є піддослідними тваринами.

Слід також нагади представникам Ради Європи, що функція Суду — захист прав людини, а не захист прав уряду. Відсутність ефективної процедури компенсаторних механізмів, відсутність добровільного бажання Держави вживати відповідні заходи, змусить громадян звертатись на нове судове адське коло, з черговою перспективою звернення до того ж Європейського суду. Ми маємо справу Європейського суду 17 суддів, репресованих попереднім злочинним режимом, які змушені за захистом своїх прав більше року відвідувати судові інстанції для поновлення своїх прав.

При цьому, як видно з поточного законодавства у вигляді змін до ряду Кодексів України, та враховуючи фактично захмарні судові мита, позбавить Українців можливості доступу до суду, що зневілює ці судові рішення, оскільки розмір мита може виявитися більше суми позову, неможливості оплати представництва у суді.

Складається враження, що Україна таким чином готувалась до чергового порушення прав громадян, створювала умисно умови для підриву віри громадян до суду. Якщо на різному рівні, державні клерки без освіти, з піною у рота поливають брудом судову гілку влади, свідомо створюючи психологічний тиск на населення, мовляв у суді ви нічого не доб’єтесь, що треба «вирішувати питання» на місцях, то про який авторитет суду, дотримання закону може йти мова? Так звані «Реформатори» грантоїди у своїй діяльності мають далеко іншу мету ніж декларують.

Під виглядом реформ знищена правоохоронна система, кримінальний розшук, оперативні служби. Значний час є вакантними посади Рахункової палати, аудиторів різного рівня, ЦВК, інші контролюючі органи. Створені умови для неефективної роботи прокуратури. Має місце махрова бездіяльність слідства у «реформованій» поліції, тотальне порушення прав людини. У частині судочинства до реформувались до того що судить нема кому. За межами міст закриті суди. Під виглядом оптимізації зменшується кількість суддів у судах, об’єднавши райони, збільшивши навантаження, та як слідство нерозумні строки розгляду справ, якість справ. Вичавивши кваліфікований судовий корпус, вакансії заповнюються не за професійними ознаками, а за провладною лояльністю. У системі залишились у більшості «прикомандировані», для яких професійні знання непотрібні.

Слід також нагади, що виконання судових рішень покладено саме на органи виконавчої влади, де державна виконавча служба є підрозділом Міністерства юстиції України.

Під виглядом реформ, влада створила умови своєї безкарності, відсутності та неукомплектованості органів які б мали її контролювати та розслідувати діяльність. Має місце показове нехтування Конституції України. Профанація Верховної Ради України. Чинні закони приймаються у порушення регламенту, проти інтересів власного народу. Створюються умови для тиску на громадськість, яка намагається контролювати владу шляхом введення Е-декларування.

Незаконне стягнення ЄСВ з осіб які не мають доходу, віднісши до само зайнятих осіб адвокатів, які не є ФОПами, та згідно закону працюють у адвокатських об’єднаннях, знищуючи малий та середній бізнес і т.і. Реформатор примудрився переставивши літери у слові «Реформа» так, що реформістський процес перетворився у «геноцид Українського народу».

Недолуга кадрова політика. Прикладами є призначення заступниками міністрів осіб у віці трохи більше 20 років. Не дивує і склад парламенту, до якого увійшли випускники церковно-приходської школи. Призначення на посади осіб без профільної освіти, що демонструє фейковість цих органів, те що керівництво (власники) цими державними — представницькими установами відбувається за іншою адресою.

Без коментарів залишається антиконституційна медична та пенсійна реформа.

Не може не здивувати озвучена позиція Ради Європи у частині відповідальності осіб, протиправна, а то і злочинна діяльність яких призвела до рішень Європейського суду, де не є (виявляється) метою необхідність притягнення цих осіб до відповідальності. Слід нагадати, що саме рекомендації Комітету Міністрів імплементовані у Закон України «Про виконання Рішень Європейського суду з прав людини та застосування практики Європейського суду», яким і передбачена процедура відповідальності.

Таким чином створюються умови для свавільної, безкарної поведінки провладних органів, створення умов для безкарних корупційних злочинних дій, спонукання населення для вирішення питання корупційним шляхом з огляду на терміни розгляду справи в Українських судах, Європейському суді з прав людини. З стягнутих Судом сум справедливої сатисфакції на користь громадян інших держав, не озброєним оком проглядається політика подвійних стандартів, де справи розглянуті у рекордні строки, а сатисфакція у рази більше. При цьому прожитковий ціновий режим на Україні значно вищий за Європейський, а дохідна частина населення у рази менша (якщо не брати за середню зарплату захмарні оклади окремих чиновників та пересічного пенсіонера). Має місце і ігнорування звернень до Суду (не реєстрація справ), реєстрація тільки однієї позовної вимоги. Створивши умови для корупційної бацили, з боку тих же політизованих Європейських інституцій ми чуємо лемент щодо створення антикорупційного суду і це на фоні уже створених антикорупційних структур (набуебубабузк), утримання яких є значно більшим, ніж результат їх діяльності. Сплативши кошти за справедливими сатисфакціями з кишені Українського народу, безкарне чиновництво насміхається, дякуючи бездіяльності Міністерства юстиції України.

Нажаль до теми Круглого столу не було внесено питання заходів індивідуального характеру за рішеннями Європейського суду, яке є найбільш актуальним саме для Українського народу. Як показує практика діяльності (бездіяльності) Міністерства юстиції, та особисто уповноваженого у справах Європейського Суду, ситуація у розумінні цього процесу є сумною. Нехтуючи п. 1 ст.10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду прав людини», яка зобов’язує державу, з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вжити додаткові заходи індивідуального характеру. Відповідно до п. 2 зазначеної статті, додатковими заходами індивідуального характеру є: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції. При цьому у Міністерства юстиції України неможливо добитись відгуку Уряду по власній справі розглянутій Європейським Судом, навіть не зважаючи на звернення про надання публічної інформації.

Ухиляючись від своїх безпосередніх функцій Міністерство юстиції України, порушуючи права заявників по справам Європейського суду, свідомо ухиляється від виконання функціональних обов’язків у цій частині звівши поновлення статус-КВО до виконання рішення національного суду у ціновому режимі, наприклад 2002 року (справа 2644/04 Р. Роженко та інші проти України). Якщо взяти до уваги що це цільові кошти стягнені судом на придбання квартири у фіксованій сумі, то виконати це рішення неможливо з огляду на наступне. Рішення є законним і справедливим по суті. Знецінення коштів не є підставою для перегляду Верховним Судом України з направленням на новий розгляд. Позитивістський обов’язок держави в частині застосування компенсаторних механізмів покладено на Уряд. У іншому випадку мова йде про невиконання Рішення національного суду, Рішення Європейського суду, за що передбачена кримінальна відповідальність. З урахуванням політизовано-ангажованої політики держави, чекати, що член коаліції притягне до відповідальності свого ж співпорушника по партії не є перспективним.

Бездіяльність Європейських структур у частині захисту прав Української людини і призводить до Майданів, Державних переворотів, різного роду анексій, АТО, акцій громадянської непокори. Україна не може бути вічно полігоном для тестування різного роду правових систем, вічно стримуючим фактором між Європою та Росією.